Український досвід дерегуляційних кампаній: скасувати не можна залишити

Підприємницька активність та ініціативність, а відтак – економічне зростання, неможлива без розуміння підприємцем того, що він може очікувати від різних інституцій, які взаємодіють з ним в ході бізнес-діяльності. Український приватний сектор в цьому вимірі знаходиться в не дуже сприятливих та комфортних умовах, адже точна кількість регуляторних інструментів не є відомою. Так само складно сказати, які бюрократичні перешкоди можна очікувати від держави. Саме тому повноцінна дерегуляційна кампанія, на нашу думку, є необхідною умовою побудови повоєнної економічно вільної країни.

Ідея дерегуляції української економіки в різних сферах не є новою. Процеси лібералізації почались ще в 90-х роках, а спроби реформ здійснювались протягом всієї історії незалежності, які так чи інакше завершувались провалом. Взимку 2023 року Кабмін оголосив дерегуляцію економіки, протягом весни вносив зміни до постанов та скасовував застарілі інструменти. Ця ініціатива є позитивною, однак заходи з дерегуляції мають бути комплексними, а не лише передбачати скасування нормативно-правових актів, а також враховувати помилки минулого.

Дерегуляційна кампанія для малого та середнього бізнесу проводилась ще в 90-х. У період з 1996 по 1999 рік вона дійсно мала результати: кількість підприємств, зокрема малих, зросла вдвічі – за рахунок запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Водночас продовження політики в «нульові» не було таким успішним через її фіктивний характер. Загалом з досліджень українських проринкових економістів, можемо виділити наступні гіпотетичні причини провалу дерегуляційної кампанії:

• найпопулярніша причина: укрупнення або заміщення регуляторних інструментів замість їхнього реального скасування;
• оптимізація одного регуляторного інструменту супроводжувалась ускладненням іншого. Наприклад, так сталось після скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та ФОПа та його заміни на виписку, витяг або довідку з ЄДР. Однак фактично це призвело до подорожчання ведення підприємницької діяльності.
• проводилась так звана «фасадна» дерегуляція, що зачіпала малозначущі фактори. Наприклад, у 2010 році здебільшого скасували ті вимоги, які не справляли вагомого впливу на ведення бізнесу. Тодішні реформи також були задіяні на цілком непріоритетних напрямках (наприклад, відкриття бізнесу) та ігнорували надважливі чинники (податковий тиск на підприємців).

Також, якщо чиновники та експерти, залучені в нинішній дерегуляційній кампанії, дійсно мають щирі наміри, то вони мають розглядати її не лише як скасування нормативно-правових актів. Дерегуляції обовʼязково мають супроводжуватись зменшення податкового тиску. Наприклад, відносно успішним можна назвати кейс законопроєктів про стимули для розвитку малих пивних виробників (5118 та 5119). Окрім скасування перешкод, повʼязаних з ліцензуванням підприємців, внесли зміни до Податкового кодексу та зменшили акциз з 2,78 грн/л до 1,39 грн/л. Водночас економічна активність є неможливою без інституційних змін, що гарантують безпечність ведення бізнес-діяльності, зокрема – дотримання прав власності. Саме на відсутність цього в Україні часто нарікають підприємці.

На початку 2023 року Кабмін поставив амбітну мету: скасувати половину ліцензій та дозволів. Наразі на опрацюванні чиновників та народних депутатів питання щодо скасування інструментів зі сфери довкілля, електроенергетики, охорони здоровʼя, транспорту та агрополітики. Критично важливими також є дерегуляції в податковій та митній галузях, де також очікуються зрушення.

Основною задачею дерегуляційної кампанії має бути збільшення переваг перебування в легальній площині, а не в тіні, стимулювання бажання бізнесу проявляти ініціативу та розвиватись в Україні. Без цього зростання економічної активності та підвищення доброботу є неможливим. Сьогоднішні реформ мають відповідати глобальному завданню українського громадянського суспільства та влади зараз – формування нового суспільного договору на засадах захисту інтересів підприємців.