Корупція в Європейському Союзі. Чотири цінних уроки для України

Ніхто не сперечається, що в Україні є корупція. Вона є прямим наслідком розміру, функціоналу та місця Держави (розпорядників чужого) в економіці. Коли у руках чиновників більш ніж половина ресурсів та активів країни, коли через їхні руки щороку проходить ~45% ВВП, коли економічна свобода у лещатах ліцензій, дозволів, сертифікатів, квот, регламентів, заборон та інших забаганок розпорядників чужого, корупція неминуча.

Правда в тому, що в країнах ЄС цієї корупції теж дуже багато, а в окремих країнах Євросоюзу та НАТО, може, навіть більше, ніж в Україні. У березні-квітні 2022 р. Eurobarometer провів опитування «Special Eurobarometer 523», присвячене корупції. З такими результатами більшість країн ЄС не можна було б приймати ні до НАТО, ні до Євросоюзу. Немає сумнівів, що європейська держава загального інтервенціонізму в ЄС обплутана корупцією. Сам Євросоюз не справляється із цим явищем. Європейський Левіафан через держвитрати, держвласність, сотні інструментів регулювання, заборон та обмеження породив монстра корупції. Таку думку підтримує конституційна більшість громадян країн ЄС.

• 68% жителів країн ЄС вважають, що корупція у їхніх країнах широко поширена. Результати варіюють від 98% у Греції, на Кіпрі та в Хорватії до 16% у Данії та 17% у Фінляндії
• Корупція поширена у політичних партіях – 58%, серед політиків – 55%, чиновників, які проводять державні тендери – 45%, які видають будівельні дозволи – 45%
• 74% жителів ЄС вважають, що в національних, державних органах їхніх країн є корупція, 72% — що є в регіональних та локальних. 68% мешканців вважають, що хабар та використання зв’язків – найлегший спосіб отримати послуги від держави
• 77% мешканців ЄС вважають, що зв’язки між політикою та бізнесом надто тісні, і вони ведуть до корупції. 65% жителів ЄС згодні з тим, що фаворитизм і корупція заважають розвитку конкуренції в економіці
• 61% опитаних заявили, що корупція – частина бізнес-культури в їхній країні, а 53% — що єдиний спосіб досягти успіху в бізнесі – це мати політичні зв’язки
• 24% мешканців країн ЄС вважають, що корупція заважає їм особисто у повсякденному житті. У Хорватії таких 60%, а Данії – лише 5%
• 41% респондентів заявили, що корупції в їхній країні побільшало, 43% — що вона залишилася такою самою. 69% вважають, що в їхній країні влада недостатньо бореться з корупцією.

УКРАЇНА МОЖЕ ЗРОБИТИ ВИСНОВКИ З ТАКОЇ СИТУАЦІЇ З КОРУПЦІЄЮ У ЄС:

Перший урок:

копіювання Україною після війни стандартної податкової, регуляторної практики в ЄС гарантовано зацементує корупцію, перезавантажить український олігархат та заблокує повернення до країни 5-7 млн українців. Вони не захочуть знову повертатися до корумпованої країни. Україна в такому режимі ніколи не стане Данією чи Швецією. Ми будемо приблизно як Хорватія, Болгарія чи Греція, але меншим у 5-7 разів ВВП на душу населення.

Другий урок:

національна та брюссельська бюрократія зацікавлена у реалізації умовного державного плану Маршалла для України, бо допомога під крилом держави гарантує європейським розпорядникам та споживачам чужого гігантські прибутки. Більшість грошей буде освоєно ними у партнерстві з українськими розпорядниками та споживачами чужого. Такий режим допомоги унеможливлює перетворення України на динамічну, конкурентоспроможну країну.

Третій урок:

Європейський Союз не може навчити Україну, як перемагати корупцію, бо сам не вміє і не хоче цього робити. Причина корупції – не у порочній природі підприємництва, не в аморальних звичках бізнесу, а в режимі нерівності, несправедливості й псевдонаукового інтервенціонізму, який розпорядники чужого створили для збагачення 3-5% населення коштом інших 95-97%. Політичний елітизм, бізнес аристократія – це прямий наслідок практичної реалізації теорії загального державного інтервенціонізму.

Четвертий урок:

після перемоги над нацистською Росією Україна отримає короткостроковий унікальний шанс створити таке податкове, регуляторне, інституційне середовище, що легко залучить у країну трильйони доларів приватних інвестицій. Фундамент України як нового Заходу – довіра. Довіра між виробниками та споживачами – без ліцензій, сертифікатів, дозволів, заборон та інших бюрократичних проблем. Довіра – з урахуванням приватної власності. Довіра – на основі приватних судів та міжнародного арбітражу. Довіра – як основа суспільної обороноздатності та національної конкурентоспроможності. Довіра на основі прекрасних історичних традицій країни – волі та свободи. Laissez-faire Україна!